1.    
  2.     Про юридичну освіту та доступ до професії юриста

Про юридичну освіту та доступ до професії юриста

17.11.2017

Форми організації юридичної освіти та підготовки до практичної діяльності в різних країнах різні, вони корелюються між собою, але ніде не пов’язані так жорстко і безальтернативно, як це пропонується зробити в Україні

Переконаний, що немає сенсу наводити аргументи на користь невідкладного реформування вищої юридичної освіти та процедур доступу до професійної юридичної діяльності в умовах майже тотальної недовіри з боку суспільства до якості функціонування правової системи держави в цілому і діяльності таких його інститутів, як суди, прокуратура, адвокатура, органи забезпечення правопорядку.

Рік тому відбулася презентація проекту Концепції удосконалення правової (юридичної) освіти для фахової підготовки юристів у відповідності з європейськими стандартами вищої освіти і юридичної професії, яка повинна була б почати довгоочікувану і настільки нагальну реформу юридичної освіти, науки і практики та доступу до професійної юридичної діяльності.

У свій час, уважно ознайомившись зі змістом цього документа, який за пропозицією авторів повинен був пройти широке громадське обговорення до того, як стати Програмою практичної діяльності науково-педагогічних колективів юридичних вузів, Міністерства освіти і науки, Міністерства юстиції, Національної академії правових наук та інших державних і громадських інституцій у галузі формування і розвитку правової системи держави, прийшов до висновку, що в цілому представлена Концепція заслуговувала позитивної оцінки.

Основними (базовими) юридичними професіями в Україні відповідно до положень Концепції повинні були визнаватися: адвокат, суддя, прокурор, нотаріус. Крім того, було наведено вичерпний перелік додаткових видів професійної діяльності у сфері права, а також види діяльності, для яких може знадобитися» вища юридична освіта.

До позитивних новацій, які знайшли відображення в документі, слід віднести зміст розділу II «Стандарти юридичної освіти». Сформований перелік фундаментальних (базових) юридичних наук (навчальних дисциплін), в який включені: філософія і теорія права, міжнародні стандарти прав людини, право ЄС, конституційне та адміністративне право та процес, цивільне право і процес, кримінальне право і процес.

У структурі навчального процесу пропонується визначити співвідношення обов’язкових юридичних та інших, у тому числі і вибіркових навчальних дисциплін як 50/50. Крім того, визначено, що підготовку юристів необхідно здійснювати за наскрізною освітньо-професійною програмою підготовки магістра права на основі повної загальної середньої освіти. Я розумію це нововведення так, що вступ на навчання в університет за напрямом «Право» має відбуватися відразу на магістерську програму (шість років навчання). Таким чином автори концепції, хоча прямо і не говорять, але фактично пропонують ліквідувати підготовку бакалаврів та молодших бакалаврів з правознавства. Як на мене, ця пропозиція — не безспірне і не безперечна… Хоча вже новий варіант Концепції МОН відкинув такий розвиток юридичної освіти і шукає нові паллиативы і компроміси.

Цікавим — і також не безперечним є пропозиція про підготовку магістрів права по так званій комбінованій формі освітнього процесу — очно-заочній (дистанційній) формі навчання для осіб, які вже здобули вищу освіту за іншими спеціальностями. Тому фактично мова йде про отримання другої вищої освіти. В той же час не має значення, якою була перша вища освіта — фізика, математика, філологія, історія, медицина, хімія, біологія і ін

Слід зазначити, що пройшов рік, але грунтовного обговорення цього документа в суспільстві проведено не було. Замість цього були 2-3 презентації в досить вузьких колах науковців і викладачів правознавства, які нічим не завершилися. А рік тому у нас паралельно і практично одночасно відбуваються дві події: реєстрація у Верховній Раді законопроекту, присвяченого цій проблемі, і засідання робочої групи МОН, яка готує новий варіант Концепції. Ці дві події «детонували» новий, більш активний сплеск емоцій і думок з приводу реформування юридичної освіти і допуску до професії юриста. Почалося активне обговорення законопроекту.

Що стосується законопроекту, який нещодавно був представлений під час громадського обговорення, організованого Асоціацією правників України. Спочатку — загальні зауваження.

По-перше, ще не завершено обговорення та не затверджена остаточно Концепція реформування юридичної освіти в Україні, два варіанти якої підготовлено двома різними робочими групами Міносвіти — в минулому році і зараз. Незрозуміло, чому відбувається паралельно дві події: напрацювання черговий концепції в стінах Міносвіти і реєстрація законопроекту на цю ж тему в парламенті. Це конкуренція або спортивні змагання на випередження в авторстві початку невідкладної, назрілою і перезрілу реформи базових принципів функціонування правової системи держави?.. Або привернення уваги суспільства до проблем правової системи держави?

По-друге, невже автори законопроекту вважають, що забезпечення ефективності подальшого розвитку юридичної освіти та доступу до юридичної професії реально залежить від законодавчого врегулювання цих процесів? Невже наявність окремого закону стане гарантією та запорукою реальних змін в освіті і науці в наших умовах розквіту правового нігілізму, властивого і суспільству, і державі? Створюється враження, що послідовниками юристів у цьому напрямі невдовзі можуть стати лікарі, вчителі, лісівники, залізничники, IT-шники, фізики, біологи, філологи, соціологи, політологи, філософи… продовжувати або не треба? Подумав хто-небудь про те, у що перетвориться правове поле системи вищої освіти і науки країни?

По-третє, автори законопроекту, як, до речі, і автори проектів Концепції реформування юридичної освіти і загальних принципів доступу до юридичної професії, допускають, на мій погляд, методологічну помилку. Вона полягає в тому, що фактично право людини на здобуття вищої (університетської) освіти в будь-якій області знань штучно і примусово пов’язують з правом на здійснення певного виду професійної — в даному випадку юридичній діяльності.

Таким чином університетська (вища) освіта, завданням якого є саморозвиток особистості та отримання універсальних знань про себе і навколишній світ, хочуть перетворити на суто професійну школу підготовки практикуючих юристів для виконання певних професійних повноважень…

Цей підхід абсолютно не вписується у світові тенденції університетської освіти та існуючий багаторічний (віковий) досвід інших країн в частині розвитку власних правових систем. У всіх країнах, де мені доводилося знайомитися з цим досвідом, отримання університетської юридичної освіти і доступ до юридичної професії розведені і в часі, і методично, і організаційно. Така світова практика має столітню історію, а ми знову хочемо йти по шляху винаходу велосипеда. Форми організації юридичної освіти та підготовки до практичної діяльності в різних країнах різні, вони корелюються між собою, але в жодній з них не пов’язані так жорстко і безальтернативно, як це пропонується зробити в Україні.

Занепокоєння викликають такі основні положення законопроекту:

1. Створення єдиної наскрізної магістерської програми з правознавства. Це означає, що всіх вступників на цю університетську програму ми заздалегідь змушуємо «ставати практикуючими юристами»?

На мій погляд, це принципова стратегічна помилка. Адже 95% 17-18-річних випускників шкіл реально не знають і не уявляють, ким вони хочуть і можуть стати по закінченні навчання в університеті — це ж відомі показники! Крім того, магістерська ступінь історично, традиційно і в відповідності з сучасними світовими тенденціями є академічним ступенем освіти, а не рівнем підготовки до практичної діяльності в певній сфері.

Так, більшість зарубіжних університетів пішли на створення магістерських програм з правознавства, мають практичну спрямованість, але в основному — тільки для іноземних студентів, на яких ці університети фактично заробляють додаткові кошти на свій розвиток. І тільки Україна додумалася ввести вимогу щодо обіймання посад у сфері надання правових послуг виключно для осіб з магістерським дипломом. До речі, і в інших сферах ми також пішли цим дивним шляхом, пишаючись кількістю дипломованих магістрів у всіх сферах (особливо — менеджменту) і зовсім не обґрунтувавши таку необхідність.

Університетська юридична освіта та підготовка до складання професійних екзаменів на право доступу до базових юридичних професій — адвокат/корпоративний юрист, суддя, прокурор, нотаріус, — на моє глибоке переконання, повинні бути розведені у часі, методично і організаційно. Форми такого розведення у світі є різні: в Німеччині, наприклад, це здача двох державних іспитів, між якими існує довготривала практика-стажування для бажаючих стати практикуючими юристами, у країнах англосаксонської правової сім’ї це створення окремих спеціальних юридичних шкіл для підготовки до складання професійного іспиту. Є й інші форми. Головне, що вони не пов’язані жорсткою залежністю один від одного.

2. Відведення в законопроекті на практичну підготовку майбутнього практикуючого (за задумом авторів) юриста не менше (де взяти більше — нічого не сказано) 20 кредитів і ще чомусь 30 кредитів на науково-дослідну практику із загальних 300 кредитів. Це традиційний для нас «компромісний паліатив» по підготовці то юриста-практика, то юриста-вченого? Реально — ні те, ні інше, оскільки такої кількості годин недостатньо для якісної підготовки ні тих, ні інших.

Запропонована організація практики студентів шляхом укладання договорів вузів з «самоврядними юридичними організаціями» взагалі незрозуміла. З ким конкретно треба буде укладати такі договори з юридичними компаніями, юридичними асоціаціями, радами суддів і прокурорів тощо — і як це співвідноситься з функціями і повноваженнями цих організацій? Хто фінансує проведення таких практик? Який статус юридичних клінік та їх повноваження? Величезна кількість питань і відсутність адекватних відповідей на них в законопроекті.

3. Державна атестація випускників і самих юридичних вузів дуже формалізована, ускладнена і не до кінця зрозуміла. Що означає обрання членами Державної екзаменаційної/атестаційної комісії представників юридичної спільноти на з’їздах цих організацій, до того ж строком на чотири роки? А якщо такий член комісії захворів, поїхав у тривале закордонне відрядження, раптово помер, то що — негайно скликати з’їзд і обирати нового?

Незрозуміло пропозицію про заміну ліцензування та акредитації юридичних вузів іншою процедурою та ще й з мінімальною участю спільнот практикуючих юристів у цих процедурах. У всьому світі асоціації юристів/адвокатів надають значний вплив на процедури ліцензування, акредитації та формування навчальних планів і програм внз. А ми пропонуємо тільки обрати по два представника від таких організацій (у нас їх декілька, до речі) з незрозумілими до кінця функцією і роллю. Незрозуміло також, на яких принципах будуть працювати всі ці нові інститути менеджменту освіти і науки — на постійних і оплачуваних або на громадських і волонтерських. Такі ж питання викликають статус та організація діяльності Галузевої експертної ради. Суцільний формалізм і махровий, з дозволу сказати, бюрократизм міститься у положеннях законопроекту.

Кілька слів про «Перехідних положеннях» цього законопроекту. По-перше, не витримують критики пункти 7-9 з точки зору недотримання конституційних прав і свобод громадянина і людини та чинного законодавства України про освіту і вищу освіту. По-друге, бажання авторів скоротити законодавчим шляхом кількість вузів видають дипломи про юридичну освіту, не маючи для цього умов і підстав, розумію і поділяю. Але не думаю, що цей закон повинен бути ширмою для його реалізації. По-третє, зміст останнього 26 пункту звучить так: «Закони України, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону». Тобто закон про юридичну освіту в разі його прийняття Верховною Радою набуває статусу «конституційного»? Круто!

Написати коментар